"Єдиний спосіб позбутися спокуси –піддатися їй ?!" О.Уальд
Цей світ переповнений найрізноманітнішими спокусами, які задурманюють, манять до себе, отруюють душу і захоплюють свідомість, витісняючи з неї усі так звані моральні принципи. І в певний момент кожен із нас опиняється перед вибором: чи боротися із своїми бажаннями, чи краще окутатися тенетами насолоди і жити у свій смак, тобто без жодних правил і заборон. І саме у такі хвилини сумнівів та роздумів з'являється демон - спокусник, з характером Мефістофеля. Він знає наші найпотаємніші мрії та бажання, знає всі слабкі сторони і вміло користується цим. Не встигнеш і оком змигнути, як твоя чиста і незаплямована досі душа застигає над проваллям із промовистою назвою "Спокуса. Назад дороги немає". На дні цього провалля виблискує дорогоцінне каміння, лунає сміх і чарівна музика. У розпаленому мозку не залишається ні крихти здорового глузду...
Людина сама заковує себе у залізні пута стереотипів і заборон, тим самим ще більше прагнучи відчути присмак забороненого плоду. Ми слабкі, але водночас сильні створіння, ми можемо навчитися керувати собою у будь-яких ситуаціях, головне - пізнати себе, віднайти таку бажану гармонію. Єдиний у світі, кого ти здатен змінити, - це себе самого. І не варто виправдовуватися і жалітися, що цигарки – це лік від хвилювання та депресії, оковита дуже помічна від особистого горя і нереалізованості, гральні автомати та казино – прекрасний спосіб розслабитися, а наркотики – єдиний спосіб відчути себе щасливим у цьому занадто жорстокому світі. Себе не обдуриш і від себе не втечеш! Тобою володіє і керує спокуса. І ти із захопленням заглядаєш у те чорне провалля і бачиш там світло, блиск, сонце. Насправді ж там нічого немає: голе каміння, крики загублених душ, що не встояли і піддалися миттєвому пориву, непроглядна чорнота, згусток страху, болю і приреченості.
Ти вдивляєшся у прірву з промовистою назвою "Спокуса. Дороги назад немає." і думаєш... Чорне і біле єство борються у твоїй голові, у твоєму серці. Один крок, ледь помітний бар'єр, ривок...відчуття польоту. Уже наближаючись до дна, розумієш, що у тебе немає крил, що все це обман...удар. Так чи варто піддаватися спокусі? Вона оманлива, лицемірна, небезпечна, жахлива...
Я стою на межі... Душа тремтить у скронях. Вбивати душу заради задоволення, ейфорії спокуси? Невпевнено, але з відчайдушною силою відступаю назад. На устах застигає молитва. Ось коли починаєш по-справжньому, щиро молитися. Сьогодні я перемогла. З відразою відвертаюся від жахливого провалля, від ледь не скоєної помилки... і завмираю від зачарування. Тільки-но повернувшись спиною до чорноти, очам відкривається справжня краса: неозора блакить манить глибиною і чистотою, гаряче сонячне проміння обливає теплом, виспівують пташки, сміються рожевощокі дітлахи, гуляють закохані пари. КРАСА!
Не гріши навіть думкою, що тобі немає заради чого жити в цьому світі. Якщо все навколо здається чорним, то може у тебе просто заплющені очі? Відвернись від зла і спокус, подивись на світ відкритими очима. Ти будеш вражений (-а)!
http://old.dyvensvit.org/blogs/4714.html
