https://prometheus.org.ua/ - Чудовий, як на мене, ресурс із онлайн-курсами різної тематики. Від історії до програмування. 

Ледь не подзвонив тобі.
Просто, розумієш, звикнув.

Просто, розумієш, море
Яке не переплисти нам уже

Ти десь там в малому місті
Зі мною тепер намисто

Зі спогадів твоїх обіймів
Лиш тихий відчай і чай,
Недопитий тобою, і чашка
з твоєю помадою.

Ах, для чого нам ці умовності,
Чом би нам знову не ловити вітер,
І грати схованки як діти
І бити подихом, з-під серця порухом

Ах чом би нам не збудувати дійство
Перемінивши дійсність
Переборовши стійкість
Себе знайшовши.

06/2017 Київ

Гарна дівчина за прилавком у магазині міста "Л". Вона спокушає своїм поглядом. Вона любить своєю добротою. І мені вже не можна дивитись у минуле. Бо там нема хорошої дівчини на роздоріжжях життя міст.

Я піду гуляти із юнкою моїх снів.
У місті яскраво-білих ліхтарів попри церкву.
Вона вабить своїм світлом мене.
Моя.

***

03.07.2017 22:56 Тернопіль

Ледь-ледь

Дзвонила колишня. Питалась пароль. Ні, не від серця. Від гугл акаунту.

Я отетерів. Забилась душа. Чому, я питаю. Чому, я питаю.

Та й звісно не знаю. Мороз вліз по шкірі. Зацокав думками. Трусились вони.

А що вже те тіло! Та рівним став голос, холодним лишивсь.

Ледь-ледь, але втримавсь. Ало, Лесю, так, я чую, кажи.

***

28.11.2016 / Київ

Коли місто заснуло торік,
Вони взяли в людей їх обід
вони просто сказали - тепер,
Працювати вам слід без перерв.

І коли вони потім пішли
Не лишивши ніде як раніш
Знаків сильних, розбитих валіз
На усіх тихий смуток поліз.

Не досидівши огляду веж
Шахтарі закупили манеж
Адвокати закрили фоє
Ми засіли і вчили своє

Недостатньо було рабів
Не прийшли, що знали святих.
Було більше за все малих
Зупинився час для усіх.

Серед них був той, що сказав
Я розіб'ю цей тихий причал.
Я візьму на себе штурвал
Відчай жалю змету на повал

І тоді час ізнову пішов
Він забився новими "тепер"
Дощ упав, змивши порох зі сліз
Люди знову побачили всіх

Не ідіть без твердого звання
Завжди має бути скеля проста
Що лишає на кожному слід.
Що приносить і топить весь лід.

05/2017 Київ

***

Вивчення англійської із Duolingo

Дорогі мої читачі, радий повідомити Вам, що нещодавно закінчив проходження всіх уроків у "Duolingo". Це такий додаток на смартфон, що дозволяє вивчати англійську з нуля. І до середнього, можливо навіть - вище середнього рівня.

Мені подобається навчання у формі гри, тому власне й обрав цей додаток для практики англійської.

Можу одразу сказати, що кілька моїх друзів і близьких людей також із захопленням вивчають англійську у цій програмі.

До слова, нею можна користуватися через ПК у браузері, зайшовши на сайт.

Звісно ж, щоб написати сюди цю статтю, у мене була планка, а саме - пройти всі рівні/уроки, і мати безперервну щоденну практику протягом хоча б 30-ти днів.

Тобто, щоб мати чим похвалитись, і могти сказати мінімальну авторитетну думку про цей додаток.

Duolingo - безкоштовний, можна поставити нагадування на щодень, і він, що називається "fun" у навчанні/грі

Почав користуватися ним близько 1.5 року. Не завжди вдається дотримуватися щоденності у навчанні, однак користь безперечна. Навіть, відчутно, що впевненіше себе почуваю в англійській, якщо маю практику хоча б час від часу. Ще один момент/порада - не намагайтеся пройти все навчання за день/тиждень/місяць. Це - процес довготривалий, однак тим і цікавий. =)  

Бажаю успіху. )

Він розповнів у пустому місті
Його думки набубнявіли і встиглись.
Він хотів побачити світ, але у фейсбуці - зогнив.

Дайте йому книжку, казали,
дайте йому знання.
Але він вперто відвертався від них, він клацав телефоном вконтакті, й затих.

Він мав мрію й ідеї,
Роїлися в його голові,
та в інстаграмі завис - там фільтри з'явились нові.

Не шукайте його в антології ххі століття: віршів чи картин.
Хоч і він тоді жив, - телевізор його накрив.

Дуже тішусь. Пояснюю - три з гаком місяці тому я опублікував в інтернеті свою першу книгу-збірку. Отож, ділюся зі своїми читачами, гостями свого блогу - з вами. Дякую, що відвідуєте мою сторінку.

Приємного читання. - https://drive.google.com/file/d/0BySglCz67eXgR1N4Q1BNOHpKMEE/view

Ваші відгуки охоче читатиму.

p.s.

Читаймо вдосталь, бо ми того варті. ;)

Останні осінні дні. Центр міста.

https://soundcloud.com/stanislav_gorokhivskyi/autumn-downtown-shadows

Альбом фортепіанних композицій "Moments of" (2016). Приємного прослуховування.=)

https://soundcloud.com/stanislav_gorokhivskyi/sets/moments-of-2016

Ти знаєш, так дивно.Тебе наче й не було.
Загадкове минуле...

Сьогодні прийшло.
Це все, що я маю. Я сюди йшов. Тепер живу, місяць летить, світить вночі.

Твої очі, де вони. Розбіглись глядачі. Вистави нашої силачі. Слабкі їхні м'язи, не візьмуть медаль. Ти була яскрава, а я тільки сталь. У ній немає життя, не зацвіте душа.
Тому, моя мила, прощай, сказав тоді я тобі не зі зла.

Але час прийшов, вітер притих.
Життя зацвіло, у мене новий триптих.
Хіба ж я не встиг.
Є тільки тепер, тому вже живу.
Бо ще не помер, прокидаюсь зі сну.

Маю нову

Весну

Світ потребує сміливих. Без них тут немає що робити.

Listen to Kristina by Stanislav Gorokhivskyi #np on #SoundCloud https://soundcloud.com/stanislav_gorokhivskyi/kristina

Як реабілітуватись після розриву у стосунках. Практичні поради.

Тарас сидів на канапі, за вікном було похмуро і дощило. Він вийшов надвір, і потік свіжого, прохолодного повітря, огорнув його душу. Щеміло сильно і нестерпно. Відчуття безвиході. Він покинув Лесю два тижні тому. Враження, що його били молотком, але по серцю, воно не розривалось, не знищувалось - було як гумове. Било наполегливо - так, що не видно хто, і куди саме. Небо синє, деякі хмари створювали ідилію затишку. "Не був би християнином, пішов би переспав з кимось, або накурився, - подумав Тарас." Вирішив, що Господь допоможе йому й тут, бо насправді нема безнадійних ситуацій, для того, хто виграв уже головну битву на цій Землі зі злом.(Йоана 3:16) Набрав номер Лесика. Нервуючи, чекав відповіді. 

- Нарешті, друже, я вже думав, ти пустився берега! - Лесик зрадів дзвінку друга.

Домовившись про зустріч, Тарас подивився на небо: "Чому так важко розходитись. Навіть якщо я залишив перший?" Не знайшовши у 214-ий раз відповіді на своє запитання, він рушив до лавочки біля озера - тої самої, яка безліч разів служила йому з друзями, яка знала безліч історій з їхнього життя, їхні мрії, страхи, сподівання, про їхніх дівчат, колишніх чи майбутніх. Про сенс життя і стосунки з Господом. Свідчення Його дії в житті кожного з них. Щирі слова молитви, промовлені тут таки, на цій лавочці біля озера, не зважаючи на думку перехожих.   ..Тарасу подобались ці спогади. Вони мали вагу. 

..Підійшов Лесик, обнялись, як старі брати-далекобійники, що бачились раз у енну кількість років, та при цьому відчували рідність і підтримку, а найголовніше - довіру.

"Добре, друже, а тепер я скажу тобі, що про це все думаю", - повів Лесик після монологу Тараса.
Розумію, що хочеш почуватися вільним і незалежним від цих стосунків тут таки і вже. Але цього не буде. Та й ти сам бачиш. Цього нема. Натомість є: біль, ненависть, бажання зла, помсти, ти сказав, що готовий пристрілити цю людину, і , хах, ти сказав, що любиш її. Розумію. Так буває. Насправді - ілюзія, що люблячи людину, ти ніколи не відчуваєш жахливих емоцій щодо неї. Більше тобі скажу, в тебе ще не найгірша ситуація. Але тебе це мало має тішити. Бо тобі є з чого вигрібати. Наприклад, тобі не варто з нею розмовляти найближчим часом. Взагалі. Чому? .. Бо ти цим руйнуватимеш себе. Зруйнуєш. Бережи сили. З кожним разом, з кожною зустріччю, коли ти бачитимеш її просто так, з і спільними друзями - ти ставатимеш адекватнішим, Господь даватиме тобі сили. Ти чоловік - це твоя перевага. Зрозумій, я не сексист. Але ти як чоловік, сильніший морально - користай з цього. Що маю на увазі? Те, що Господь спочатку створив тебе, ти домінуючий. Відповідно як і в сім'ї. Але пам'ятаю, що у тебе з цим все в порядку. Так, звісно, знаю, що ти так і плануєш бути домінантним у стосунках.

 І знаєш, добре, що ти розірвав ці стосунки. Ти ж про це вже майже рік, як торочив. Молодець, мужик, що зробив це. Знаєш, багатьом бракує сміливості признатися собі, що нічого доброго з їхніх стосунків не вийде. А якщо вийде - буде пародія. Молодець, направду, друже. Пам'ятаю ,ти говорив про ті якості, які ти шукаєш в тій одній єдиній. Ти на правильному шляху. Єдине, зараз не втрать себе. Ти вже достатньо віддавав себе занадто у цих стосунках. І ти у цьому відповідальний, знаєш сам. До речі, надіюсь, ти розумієш, що говорю тобі це все для докору в любові, і напоумленні, а також, як я це все бачу зі сторони. Добре, слухай далі. 

Тебе попустить. Через рік, може два, може 3. Але попустить. Зрозумій, що це процес. Це теж саме, як ти вивчаєш Львів, коли переселився в це місто. Спочатку у тебе складається враження, що це фігове місто годі й вивчити з його закрученими вуличками, і оперним, який, звісно, всі знають, але як з нього потрапити на площу Шашкевича - без матюків і не поясниш. Потім ти розумієш, що те, що ти не знаєш, де знайти Федьковича 58 - це взагалі фігня, бо ти грубо кажучи ніфіга не знаєш у цьому місті. Блукаючи вдесяте наче знайомою вуличкою, і виходячи біля оперного, хоча мав зайти на площу Міцкевича, ти думаєш, а може ну його, і повертатись назад у Тернопіль, там хоч театральний один, і філармонія стоїть не між будинками, що фіг знайдеш. І вже плануєш, що пакуватимеш манатки, як прийдеш додому, лише треба ще якось потрапити до нього. Але одного разу ти, дивуючись, як так - правильно потрапляєш на потрібну тобі Романчука стріт, а не Конопницької.  І потім ще більше дивуєшся, що оперний стоїть, там, де й ти планував. Ти навіть починаєш думати, що Львів спеціально перебудували для твоїх походів, щоб тупо поржати з тебе. Але в певний момент ти сам тупо ржеш з радості, бо починаєш осягати місто. 

 .. Друже, не скажу тобі, що не кисни, не впадай у розчарування, розпач, - бо тробі треба у нього впасти, щоби подивитися заново вже тверезо через вікно на цей світ, яким він є насправді. На твоїх друзів, які вони є насправді. Не конкуренти тобі, не суперники, і не можливі заміни твоїй дівчині. Це твої - брати і сестри у Христі. 

Добре, що ти християнин, і тобі не треба пояснювати, як я це недавно робив своєму знайомому, котрий бідкався про те, що дружина пішла від нього і він на мілі. Коли сказав, що має взяти відповідальність за своє життя, і сказати Господеві просте :"Поможи", він видимо почав ніяковіти і бавитися в дурника, мовляв: "Що тут мені Господь зарадить, я взагалі у Нього не вірю, та й для чого, я не відчуваю, що це щось змінить." Та після молитви прийняття Ісуса своїм Господом, скажу тобі, він вшарив, що Бог його добрий батько, і що бажає йому лише добра. Тому, хвала Богу - він тепер віруючий.

Потік свідомости

Нас врятують потоки свідомости,
котрі виливатимуться нашими руками на папері. А найперше серцем і душею.

Оскільки ніхто крім нас не проживає нас, ми знову шкодуватимемо несказаним антонімам, облишеним історіям, і заспаним фантасмагоріям,
котрі й такими не були б, якби ми були трошечки сміливі.

Ми трошечки сміливі, ба хоч і вередливі, ми не були б такими, розбивши наші мрії.

І вранішніми понеділками ми знову переходимо без перепину.
Бо хто у понеділок не перейде,
то вже в вівторок трудно наздогнати.

Без Бога ні до порога, ми щось вже рідше згадуєм.
Від хати пройти багато,
А серцем ходим мало.
А файно б більше.

А файно б більше собою бути
Обличчям усміхатись, руки відкривати.

А серцем й поготів.

Не закриватись.

Господь цього
для нас
так би хотів.

Драйвер хтів компанію

Мене завжди "прикалує" цікавість людей, поведінка котрих мені не зрозуміла.

Київ-Тернопіль. Маршрутка. Перед від'їздом питаю шофера, чи можна сісти на передне місце біля нього, оскільки вільно. Питають кілька інших чоловіків. Місця вільних два. Шофер вперся. Ні і крапка. Питаю чому. Шофер починає нервувати, відповідає нечіткою реплікою і відходить, відводячи погляд. Ну ок, най має собі ті місця, хтось та й сяде. Підходить молода симпатична дівчина, заплатила гроші помічнику водія і заходить в салон - помічник водія відразу ж оживився, кажучи, щоб сідала наперед коло водія. Шофер підтверджує це запрошення колеги жестом і реплікою. Я дивлюсь на це. Питаю востаннє шофера, чи можна сісти, шофер, відповідає, що є місця в салоні. Збоку хлопчина. Каже водієві, що йому нема де сісти. Заходжу в салон на заднє місце. Дивлюсь, через хвилину, хлопчина, що нив до останнього - сидить на передньому біля дівчинки. Розумію, що шоферу трохи не повезло - хотів двох дівчат біля себе розважати або навпаки, натомість йому повезло наполовину, ну чи на 0,75. Що ж, тішусь своїм безпечним заднім сидінням. Злий на шофера. Згадую репліку дядька з салону, котрий відреагував на запрошення шофера і його кента адресоване дівчині. "Ага, ось воно що, він(шофер) хоче біля себе молодих дівчат садити. Йому нашо мужики. Вони його розважати не будуть." Всі заусміхались, шофер хіхікнув і завів маршрутку.

Дивлюсь через вікно на захід сонця, помолився на дорогу, подумавши: Слава, Тобі, Господи. Можливо так безпечніше буде їхати". Шофер майже "в шоколаді", а значить, нам, пасажирам, спокійніше.

Сонце приємно освітлює кольором теплого помаранчу. Розумію, що: "Чувак, я б і сам так вчинив, можливо, на місці драйвера". Відкидаюсь на спинку.