середу, 6 липня 2016 р.

Як реабілітуватись після розриву у стосунках. Практичні поради.

Тарас сидів на канапі, за вікном було похмуро і дощило. Він вийшов надвір, і потік свіжого, прохолодного повітря, огорнув його душу. Щеміло сильно і нестерпно. Відчуття безвиході. Він покинув Лесю два тижні тому. Враження, що його били молотком, але по серцювоно не розривалось, не знищувалось - було як гумове. Било наполегливо - так, що не видно хто, і куди саме. Небо синє, деякі хмари створювали ідилію затишку. "Не був би християнином, пішов би переспав з кимось, або накурився, - подумав Тарас." Вирішив, що Господь допоможе йому й тут, бо насправді нема безнадійних ситуацій, для того, хто виграв уже головну битву на цій Землі зі злом.(Йоана 3:16) Набрав номер Лесика. Нервуючи, чекав відповіді


- Нарешті, друже, я вже думав, ти пустився берега! - Лесик зрадів дзвінку друга.


Домовившись про зустріч, Тарас подивився на небо: "Чому так важко розходитись. Навіть якщо я залишив перший?" Не знайшовши у 214-ий раз відповіді на своє запитання, він рушив до лавочки біля озера - тої самої, яка безліч разів служила йому з друзями, яка знала безліч історій з їхнього життя, їхні мрії, страхи, сподівання, про їхніх дівчат, колишніх чи майбутніх. Про сенс життя і стосунки з Господом. Свідчення Його дії в житті кожного з них. Щирі слова молитви, промовлені тут таки, на цій лавочці біля озера, не зважаючи на думку перехожих.   ..Тарасу подобались ці спогади. Вони мали вагу. 

..Підійшов Лесик, обнялись, як старі брати-далекобійники, що бачились раз у енну кількість років, та при цьому відчували рідність і підтримку, а найголовнішедовіру.

"Добре, друже, а тепер я скажу тобі, що про це все думаю", - повів Лесик після монологу Тараса.
Розумію, що хочеш почуватися вільним і незалежним від цих стосунків тут таки і вже. Але цього не буде. Та й ти сам бачиш. Цього нема. Натомість є: біль, ненависть, бажання зла, помсти, ти сказав, що готовий пристрілити цю людину, і , хах, ти сказав, що любиш її. Розумію. Так буває. Насправді - ілюзія, що люблячи людину, ти ніколи не відчуваєш жахливих емоцій щодо неї. Більше тобі скажу, в тебе ще не найгірша ситуація. Але тебе це мало має тішити. Бо тобі є з чого вигрібати. Наприклад, тобі не варто з нею розмовляти найближчим часом. Взагалі. Чому? .. Бо ти цим руйнуватимеш себе. Зруйнуєш. Бережи сили. З кожним разом, з кожною зустріччю, коли ти бачитимеш її просто так, з і спільними друзями - ти ставатимеш адекватнішим, Господь даватиме тобі сили. Ти чоловік - це твоя перевага. Зрозумій, я не сексист. Але ти як чоловік, сильніший морально - користай з цього. Що маю на увазі? Те, що Господь спочатку створив тебе, ти домінуючий. Відповідно як і в сім'ї. Але пам'ятаю, що у тебе з цим все в порядку. Так, звісно, знаю, що ти так і плануєш бути домінантним у стосунках.

 І знаєш, добре, що ти розірвав ці стосунки. Ти ж про це вже майже рік, як торочив. Молодець, мужик, що зробив це. Знаєш, багатьом бракує сміливості признатися собі, що нічого доброго з їхніх стосунків не вийде. А якщо вийде - буде пародія. Молодець, направду, друже. Пам'ятаю ,ти говорив про ті якості, які ти шукаєш в тій одній єдиній. Ти на правильному шляху. Єдине, зараз не втрать себе. Ти вже достатньо віддавав себе занадто у цих стосунках. І ти у цьому відповідальний, знаєш сам. До речі, надіюсь, ти розумієш, що говорю тобі це все для докору в любові, і напоумленні, а також, як я це все бачу зі сторони. Добре, слухай далі

Тебе попустить. Через рік, може два, може 3. Але попустить. Зрозумій, що це процес. Це теж саме, як ти вивчаєш Львів, коли переселився в це місто. Спочатку у тебе складається враження, що це фігове місто годі й вивчити з його закрученими вуличками, і оперним, який, звісно, всі знають, але як з нього потрапити на площу Шашкевича - без матюків і не поясниш. Потім ти розумієш, що те, що ти не знаєш, де знайти Федьковича 58 - це взагалі фігня, бо ти грубо кажучи ніфіга не знаєш у цьому місті. Блукаючи вдесяте наче знайомою вуличкою, і виходячи біля оперного, хоча мав зайти на площу Міцкевича, ти думаєш, а може ну його, і повертатись назад у Тернопіль, там хоч театральний один, і філармонія стоїть не між будинками, що фіг знайдеш. І вже плануєш, що пакуватимеш манатки, як прийдеш додому, лише треба ще якось потрапити до нього. Але одного разу ти, дивуючись, як так - правильно потрапляєш на потрібну тобі Романчука стріт, а не Конопницької.  І потім ще більше дивуєшся, що оперний стоїть, там, де й ти планував. Ти навіть починаєш думати, що Львів спеціально перебудували для твоїх походів, щоб тупо поржати з тебе. Але в певний момент ти сам тупо ржеш з радості, бо починаєш осягати місто. 

 .. Друже, не скажу тобі, що не кисни, не впадай у розчарування, розпач, - бо тробі треба у нього впасти, щоби подивитися заново вже тверезо через вікно на цей світ, яким він є насправді. На твоїх друзів, які вони є насправді. Не конкуренти тобі, не суперники, і не можливі заміни твоїй дівчині. Це твої - брати і сестри у Христі

Добре, що ти християнин, і тобі не треба пояснювати, як я це недавно робив своєму знайомому, котрий бідкався про те, що дружина пішла від нього і він на мілі. Коли сказав, що має взяти відповідальність за своє життя, і сказати Господеві просте :"Поможи", він видимо почав ніяковіти і бавитися в дурника, мовляв: "Що тут мені Господь зарадить, я взагалі у Нього не вірю, та й для чого, я не відчуваю, що це щось змінить." Та після молитви прийняття Ісуса своїм Господом, скажу тобі, він вшарив, що Бог його добрий батько, і що бажає йому лише добра. Тому, хвала Богу - він тепер віруючий.