Потік свідомости

Нас врятують потоки свідомости,
котрі виливатимуться нашими руками на папері. А найперше серцем і душею.

Оскільки ніхто крім нас не проживає нас, ми знову шкодуватимемо несказаним антонімам, облишеним історіям, і заспаним фантасмагоріям,
котрі й такими не були б, якби ми були трошечки сміливі.

Ми трошечки сміливі, ба хоч і вередливі, ми не були б такими, розбивши наші мрії.

І вранішніми понеділками ми знову переходимо без перепину.
Бо хто у понеділок не перейде,
то вже в вівторок трудно наздогнати.

Без Бога ні до порога, ми щось вже рідше згадуєм.
Від хати пройти багато,
А серцем ходим мало.
А файно б більше.

А файно б більше собою бути
Обличчям усміхатись, руки відкривати.

А серцем й поготів.

Не закриватись.

Господь цього
для нас
так би хотів.

Драйвер хтів компанію

Мене завжди "прикалує" цікавість людей, поведінка котрих мені не зрозуміла.

Київ-Тернопіль. Маршрутка. Перед від'їздом питаю шофера, чи можна сісти на передне місце біля нього, оскільки вільно. Питають кілька інших чоловіків. Місця вільних два. Шофер вперся. Ні і крапка. Питаю чому. Шофер починає нервувати, відповідає нечіткою реплікою і відходить, відводячи погляд. Ну ок, най має собі ті місця, хтось та й сяде. Підходить молода симпатична дівчина, заплатила гроші помічнику водія і заходить в салон - помічник водія відразу ж оживився, кажучи, щоб сідала наперед коло водія. Шофер підтверджує це запрошення колеги жестом і реплікою. Я дивлюсь на це. Питаю востаннє шофера, чи можна сісти, шофер, відповідає, що є місця в салоні. Збоку хлопчина. Каже водієві, що йому нема де сісти. Заходжу в салон на заднє місце. Дивлюсь, через хвилину, хлопчина, що нив до останнього - сидить на передньому біля дівчинки. Розумію, що шоферу трохи не повезло - хотів двох дівчат біля себе розважати або навпаки, натомість йому повезло наполовину, ну чи на 0,75. Що ж, тішусь своїм безпечним заднім сидінням. Злий на шофера. Згадую репліку дядька з салону, котрий відреагував на запрошення шофера і його кента адресоване дівчині. "Ага, ось воно що, він(шофер) хоче біля себе молодих дівчат садити. Йому нашо мужики. Вони його розважати не будуть." Всі заусміхались, шофер хіхікнув і завів маршрутку.

Дивлюсь через вікно на захід сонця, помолився на дорогу, подумавши: Слава, Тобі, Господи. Можливо так безпечніше буде їхати". Шофер майже "в шоколаді", а значить, нам, пасажирам, спокійніше.

Сонце приємно освітлює кольором теплого помаранчу. Розумію, що: "Чувак, я б і сам так вчинив, можливо, на місці драйвера". Відкидаюсь на спинку.

Туркменістан моїх стереотипів

Сижу я собі на Хрещатику, файно намочивши перед тим ноги у фонтані. Купа випускників шумлять-гамлять навколо, їхні стрічки теліпаються, нагадуючи, що скоро вони зникнуть, а от випускники підуть у доросле життя. Купа сонця, тепла, і перед літнього настрою. Журналісти-фотографи-дядьки постарші, західно-європейської зовнішності ходять поглядають кого б і що б зазнимкувати. Я розумію, що молодий і неодружений, сижу тішусь на траві, перебираючи босими пальцями ніг. Випускники-хлопці, скинувши мокрі сорочки, беруть крикливих випускниць на руки, і несуть крізь фонтан. Крик, гамір, загальний п'ятничний шум у серці Києва.

Пройшовши ще раз, в другий захід намочити ноги, повертаюсь до своїх речей на траві, і бачу - двоє підозрілих "рєбяток" південно кавказько-туркменістанської зовнішності за півтора метра від моїх речей, сидять собі на траві, мило базікають своєю космічною мовою, поглядаючи на мене. Я, звісно ж подумавши "Watta f..?", присів до свого рюкзака і куртки, рятуючи власне господарство. Молодики далі белькочуть, і один з них за хвилину кудись відходить. Натомість інший, розслабившись, сидить на травичці, ловить кайф від життя. Я, ще трохи в напрязі, жую печенько, і не довго думаючи, простягаю товаришу, типу вгощайся, в мене багато(думаю, можливо передумають потім мої речі конфісковувати десь в провулках Троєщини). Хлопчина всіляко відмовившись, через кілька секунд видав: "Do you speak english?" і понеслось.

Десь після півгодини розмови з ним і його дружбаном, ми познайомились, обмінялись контактами і покритикували освіту в Україні( хоча загалом вони дуже хвалились Київським медичним).

Хлопці самі з Іраку. Студенти п'ятого курсу. Запрошували до себе потусити.

Ось такий у мене "стереотип туркменістану". Один з ...