Сижу я собі на Хрещатику, файно намочивши перед тим ноги у фонтані. Купа випускників шумлять-гамлять навколо, їхні стрічки теліпаються, нагадуючи, що скоро вони зникнуть, а от випускники підуть у доросле життя. Купа сонця, тепла, і перед літнього настрою. Журналісти-фотографи-дядьки постарші, західно-європейської зовнішності ходять поглядають кого б і що б зазнимкувати. Я розумію, що молодий і неодружений, сижу тішусь на траві, перебираючи босими пальцями ніг. Випускники-хлопці, скинувши мокрі сорочки, беруть крикливих випускниць на руки, і несуть крізь фонтан. Крик, гамір, загальний п'ятничний шум у серці Києва.
Пройшовши ще раз, в другий захід намочити ноги, повертаюсь до своїх речей на траві, і бачу - двоє підозрілих "рєбяток" південно кавказько-туркменістанської зовнішності за півтора метра від моїх речей, сидять собі на траві, мило базікають своєю космічною мовою, поглядаючи на мене. Я, звісно ж подумавши "Watta f..?", присів до свого рюкзака і куртки, рятуючи власне господарство. Молодики далі белькочуть, і один з них за хвилину кудись відходить. Натомість інший, розслабившись, сидить на травичці, ловить кайф від життя. Я, ще трохи в напрязі, жую печенько, і не довго думаючи, простягаю товаришу, типу вгощайся, в мене багато(думаю, можливо передумають потім мої речі конфісковувати десь в провулках Троєщини). Хлопчина всіляко відмовившись, через кілька секунд видав: "Do you speak english?" і понеслось.
Десь після півгодини розмови з ним і його дружбаном, ми познайомились, обмінялись контактами і покритикували освіту в Україні( хоча загалом вони дуже хвалились Київським медичним).
Хлопці самі з Іраку. Студенти п'ятого курсу. Запрошували до себе потусити.
Ось такий у мене "стереотип туркменістану". Один з ...
Немає коментарів:
Дописати коментар