Книга Джошуа Харріса "Я сказав їй до побачення"

       В кожного в житті є прочитані книги, які він дуже любить і хоче поділитись принаймні своїм друзям, та порадити їх прочитати. Саме про одну з таких хочу зараз написати – автор Джошуа Харріс, книжка називається «Я попрощался со свиданиями». Україномовний варіант – «Я сказав їй до побачення».



       Спочатку автор шокує своїм тезисом, що він вважає романтичні побачення не добрим рішенням для тих людей, котрі ще не планують одружуватись. Тобто, побачення, як такі, у своїх світських стандартах, коли обоє цілуються, обіймаються, проводять надто багато часу лише вдвох(загалом, як на мене, добра думка, але ж не так категорично, - вирішив я, читаючи перші сторінки). Та згодом автор розкриває свою ідею та думки, і все починає окреслюватись в досить зрозумілу картину.

        Найперше, Джошуа Харріс ставить акцент на повазі один до одного в світлі Божої любові. Чи маю я право поводитись із дівчиною так, як це належить вже в шлюбі. Чи саме поняття сексу, навіть якщо я обираю не займатись ним до одруження, обмежується кульмінацією, тобто самим статевим актом? Чи, можливо, це є повноцінне поняття, починаючи від поцілунків і дотиків, якими зможу обдарувати свою дружину вже в шлюбі, люблячи цим її, а не себе і свою похіть.

        В книзі автор запитує читачів, в чому вони бачать сенс стосунків, і нагадує, що добрим мотивом є прослава Творця. Тим більше, що сім’я, подружжя – це є прослава Бога.

       З іншої сторони Харріс наполягає на відкритості до дружби з протилежною статтю. В книзі розглядається думка, що направду лише товариськість, дружба – і є шлях до справжніх стосунків (періоду залицяння, чи, російською, періоду «ухаживания», що навіть краще ілюструє сенс цього часового проміжку між хлопцем і дівчиною). Теж автор говорить про можливе обурення, чи повне нерозуміння людей, котрі не погоджуються з такими думками і постановами. І закликає запитати себе – що керує мною в цих стосунках?

        Теж, розглядається важливість розвитку особистості в ще неодруженому стані, і що часто стосунки, які розвиваються дисгармонійно, заважають молодій людині шукати свого місця в житті, шукати волі Божої, підтримувати стосунки з батьками, дружбу з іншими людьми.

       Джошуа, який в свої 17 вирішив відмовитись від стандартних побачень, ділиться думками(на момент написання книжки автору 21 рік), що прийде момент, коли він захоче створити сім’ю, коли він буде дійсно готовий взяти на себе цю відповідальність не лише на словах. Тоді він, якщо зустріне дівчину, яка йому сподобається, найперше буде молитись за ці стосунки, за дружбу з цією дівчиною, запитуватись, що думає Бог про це. І що точно, то він не буде поспішати, принаймні всіма силами старатись не зіпсувати все в корені банальною емоційною розгнузданістю.

        Далі в книзі запитується, що буде важливе для кожного з подружжя в 50 років? Чи так буде важливий секс, який точно не втримає їх разом, якщо лише на цьому й базувалось.

       Можна сказати про те, що не зважаючи на гострі питання, вся книга просякнута нагадуваннями про Божу любов, і цитатами з Біблії, котрі застерігають нас від хибних шляхів, і нагадують про Божу обітницю щодо нашого життя. А ще, прочитавши книжку, я не сумніваюсь в тому, що Господь бажає, аби я був щасливим.

       І вам, читачі, бажаю в цьому не сумніватись.