Прогулянка

   Падав легкий дощ. Було вогко й сіро. Де-не-де проїздили втомлені автомобілі проспектом вниз.

     - Привіт.
     - Привіт. Ти теж взяв парасольку?
     - Так, - відповів Террі, усміхаючись. – Завжди беру парасолю при непевній погоді. Тим більше на прогулянку з леді. Тіні ледь посміхнулась.

    Для Террі її ім’я було досить оригінальним. При цьому теж і милим, і трішки загадковим. Дивне цього року літо – зауважила Тіні, переходячи пішохідний перехід із Террі в напрямку муніципального парку. – Тим більше, що прогноз на найближчі два тижні не передбачає чогось обнадійливішого – продовжила вона.

            - Ну так, – погодився Террі. - При тому, що вже середина липня. 

Вони йшли з півхвилини мовчки. – Ти знаєш, а мені подобається таке літо – додав Террі. - Із прохолодною погодою, та інколи дощем. Не люблю спеки.

    Прогулянка лише починалась. Але вже тепер відчувалась легкість та невимушеність їхнього спілкування. Попри те, що бачились вони до цього буквально кілька разів, та й то опосередковано, на якихось подіях, тому змістовної розмови між собою ще не мали.

    Міський парк зустрів їх у свої обійми. Вони прогулювались алеями, охоче розмовляючи про музику, життя і кар’єру.